Великоберезовицька ЗОШ І-ІІІ ст.      

                              

                                        Конспект уроку

 

Українська література

5 клас

                     

Образи фантастичних істот у казці Василя Королева –Старого

«Мавка – Вербинка».

 

 

 

 

 

 

Вчитель української мови та літератури

Пришляк Світлана Богданівна

Образи фантастичних істот у казці Василя Королева – Старого «Мавка –Вербинка».

Мета: розглянути зміст казки «Мавка Вербинка»; вчити учнів вмотивовувати свою

думку, робити висновки, узагальнення; розвивати навички виразного читання, творчу

уяву; вміння аналізувати прочитане, розрізняти добро і зло, фантастичне і реальне.

Обладнання: портрет письменника В. К. Королева-Старого, малюнки до казки,

роздатковий матеріал.

 

...Слід сказати, що я виросла на казках,

як тільки навчилась читати,

казки стали моїм найвірнішим і

найнезрадливішим другом –

на довгі роки життя...»

Наталка Поклад

 

ХІД УРОКУ

I. Організаційний початок уроку (Педагогічний прийом «Приваблива мета)

 

День шкільний почався, діти.

Ми зібрались на урок.

Про що ми будемо розмовляти?

Відповідь схована в ребусі. Знайдіть її.

Кактус – з - калина (казка)

    ,,,,      З ,,,,

Отже, ми вкотре зустрінемося з казкою. Тема нашого уроку «Казка В. Королева-

Старого "Мавка Вербинка"».

 

ІІ. Повідомлення теми, мети та очікуваних результатів уроку.

1. Слово вчителя.

Отож на уроці ми повинні:

- розглянути зміст цієї казки;

- давати чітко і конкретно відповіді на запитання;

- вміти робити висновки;

-характеризувати казкових героїв.

Учні записують тему уроку та епіграф в зошити.

ІІІ. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок.

1. Учні зачитують твір-мініатюру на тему: «Якби у моєму домі жила Хуха...

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя.

Додому вам було завдання прочитати казку «Мавка Вербинка». Перш ніж

приступити до аналізу цієї казки, давайте заглянемо у словник міфічних істот, про які

йтиметься на уроці.

2. Словник казкових героїв.

1) Водяник — злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що

живе в озерах, річках тощо і приносить людям нещастя.

2) Лісовик — той, що живе в лісі.

3) Мавка — казкова лісова істота в образі чарівної голої дівчини з довгим

розпущеним волоссям.

1. Бинда — стрічка.

2. Вискусовують — тут: ховаються, уникають.

3. Розгляд змісту казки

«МАВКА ВЕРБИНКА»

Моя домівка — ліс густий,

А все, що в нім, — моя сім'я;

Вовки, лисиці, Хух малий,

Коза, куріпки і змія,

А відгадаєте, хто я?

Прочитавши акровірш, саме про неї, Мавку, ми і почнемо розмову. Якою постає

Мавка Вербинка перед вами?

1. Групова робота. Бесіда за питаннями.

1) Про яких Мавок ще згадує у казці письменник?

2) Про яких казкових персонажів йдеться у казці?

3) Що зробила Мавка, угледівши мисливців?

4) Прочитати цитати до характеристики Лісовика.

5) Що трапилося із Зайчиком?

6) Чим допомогла Зайчикові Мавка?

7) Як урятувалася кізонька Вербинка?

2.Робота в парах: відтворення літературного портрета Мавки за допомогою опорних   слів.

Очі: «...темні очі, що були, як фіалки або фіалкова тінь...».

Волосся: «...її довге темно-синє волосся, що відблискувало, як гайвороняче

крило...»..

Руки: «...ніжні, білі,як лілеї,..».

Голосок: «...неначе задзвонили навколо сині дзвіночки...», «..ніжний...».

3.Прочитати уривок від слів:

«...Вербинка знала, що він — добрий...                   до слів

...підштовхує їх до вбивства безневинних створінь».

Аргументуйте свою думку, прочитавши уривок. А як ви думаєте?

9) Кому допоміг лісник?

10) Як наказав вовків лісник?

11) Тож якою постала Мавка у казці «Мавка Вербинка»?

Учні зачитують портрет Мавки, виписаний з казки «Мавка Вербинка»:

«Незвичайно гарна дівчина з темними очима, як фіалки; довге темно-синє волосся,

що виблискувало, як гайвороняче крило, довгі світло-зелені шати, ніжні, білі, як лілеї,

руки і голос, неначе задзвонили навколо сині дзвіночки».

V. Первинне застосування нових знань.

Метод «Гронування» (Учні разом з учителем записують риси характеру Мавки, які

випливають з авторської характеристики та поведінки і вчинків персонажа)

Авторська характеристика:     -добра       -лагідна        -дбайлива

Поведінка:        -турботлива          -товариська

Вчинки:       - небайдужа       -добра        -вірна       -смілива       -відважна   -добра товаришка

VI. Самостійне застосування учнями знань.

1. Метод «Продовж речення»

1.У лісі знявся переляк бо…______________

2.Щоб врятуватися мешканці лісу…_____________

3.Очі у Мавки Вербинки _________ кольору.

4.Мавка Вербинка так її називають ,бо вона___

5.Вербинка просила про допомогу у ________

6.Мавка Вербинка кличе інших мавок, щоб______

7.Першим довелось лікувати ________

8.Після полювання панів Вербинка у лісі зустріла___

9.Щоб захистити кізочку Вербинка ___

10.Що робив Лісник, щоб показати свою любов до Вербинки?

1. Лист до літературного героя ( робота в парах)

Учні на вибір пишуть листа до Мавки або лісника – персонажів казки

«Мавка Вербинка»

VIІ. Підсумок уроку.

1.Як бачите, Королів-Старий у своїх казках облагороджує «нечисту силу», показав

народові традиційно злі й лихі алегоричні образи добрими, вчинки яких здебільшого

приносять людям якусь користь.

2. Оцінювання та мотивація оцінок.

VI. Домашнє завдання

1. Зробити ілюстрацію до казки.

2. Виразно читати уривок, який найбільше сподобався

 Ліна Костенко цікаві факти з життя

Ліна Костенко народилася в невеличкому місті Ржищів (Київщина) у родині вчителів. За першою освітою вона педагог. Другу вищу здобувала у Московському літературному інституті.

В дитинстві мріяла бути льотчицею. Якось вирішила стрибнути з парашутом. Взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину (адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі), натягнула на каркас простирадло. Забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула … Звичайно, сильно забилася. Але не плакала.

Коли їй було 11 років почалася Друга Світова війна. Ці дитячі спогади вплинули на її творчість, вона багато писала про війну та мир.

У Ліни Костенко було тавро дочки «ворога народу» (батька поетеси, Василя Костенка, блискучого педагога і поліглота, який знав 12 мов, у 1936-му засудили на 10 років концтаборів).

У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля … Закінчила школу з медаллю.

Перші вірші Ліна Костенко опублікувала в 16 років.

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Вимушене мовчання тривало 16 років, в Україні твори Костенко не друкувалися. У відповідь на таку жорстоку ценцуру, поетеса навіть оголосила голодування.

Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко – єдина з українських письменників – майже 20 років регулярно відправлялася в Чорнобильську зону. Та висвітлювала цю трагедію у своїх віршах.

Ліна Костенко  – почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Улюблений музичний твір Ліни Костенко – «Реквієм» Верді, особливо «Dies Irae» («День Гніву»).

Відмовилась від звання Героя України, так як для неї політичні заслуги неважливі, так як покликання письменника – лише писати.

Через впертість та неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди говорила та писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялись репресій та мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса унаслідувала від бабусі.

Ліна Костенко особисте життя

Чоловіки:

Єжи-Ян Пахльовський (1930–2012), польський письменник, однокурсник Л.Костенко під час навчання у Московському літературному інституті імені О. М. Горького.

Цвіркунов Василь Васильович, керівник Київської кіностудії імені Довженка у 1960-х рр. Разом вони прожили 25 років. У цьому шлюбі Ліна Костенко народила сина Василя, якого назвала на честь чоловіка та свого батька.

Діти:

Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, культуролог

Цвіркунов Василь Васильович-молодший (народився 28 травня 1969 року), програміст

Ліна Костенко: нагороди

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Почесний доктор Львівського національного університету.

Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги (2000).

Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).

Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»

Відзнака «Золотий письменник України», 2012

У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Лінакостенко.

“Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.”

Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-linu-kostenko

 Цікаві факти про Григора Тютюнника

Григір Тютюнник належить до покоління шістдесятників і відомий в українській літературі як майстер психологічної новели. Цікаві факти про Григора Тютюнника, з життя (біографії) відомого письменника викладені в цій статті.

Григір Тютюнник народився в родині селян, його батька було заарештовано органами НКВС, коли йому було лише 6 років.

Григір Тютюнник прожив тяжке сирітське життя. Знав, що влада знищила його батька. Переслідували і його самого. Усе життя жив завжди з натугою. Так, тяжко переживав, коли його твори препарувала цензура. До цього додалися сімейні незгоди.

Його братом був письменик Григорій Тютюнник. Саме завдяки йому Григір почав писати.

Перше оповідання написав російською “В сумерках”, і підписав псевдонімом Ташанський.

Повість «Климко» має автобіографічний характер. В 1942 році через голод та дослухавшись поради знайомих, письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки.

Григір Тютюнник з дружиною та синами

З майбутньою дружиною Марією познайомився в університеті. Вона навчалась на відділенні української філології, а Григір вчився на відділенні російської філології. dovidka.biz.ua Він спочатку говорив і писав російською, але згодом почав писати лише українською. В них народилося двоє синів – Михайло, Василь.

Григір Тютюнник дуже любив свого батька, і після народження першого сина він твердо вирішив, що первісток буде мати ім’я Михайло на честь батька Тютюнника.

Він був повністю відданий літературі, нехтував матеріальними благами. На цьому ґрунті виникали конфлікти з дружиною. У певний момент усе це зійшлося в одну точку.

Григір не любив сидіти в Києві, мандрував по дальніх дорогах і селах. Бо там можна було почути справжню українську народну мову.

Творча спадщина Григора Тютюнника невелика – це один том на 600 сторінок. Його перу належать близько 40 новел, 5 повістей, нариси, статті. Та цінність його творчості надзвичайно висока.

У Спілці письменників його не любили за прямоту. У 1974 рік, почалися арешти української інтелігенції. Тютюнника занесли до “чорного” списку, усім видавництвам наказано не друкувати його твори, ніде не згадувати його ім’я. Якось, коли був в опалі, у нього вихопилося: “Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають з літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?”

Через переслідування владою в останні роки вживав чимало спиртного. Разом із сім’єю переживав матеріальні труднощі.

6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (письменник повісився). Йому було лише 48 років. Зацькований, доведений до розпачу і депресії письменник написав таку передсмертну записку: «Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть».

Секрет успіху Григора Тютюнника

Один молодий автор почав просити, щоб Григір Михайлович поділився секретами творчості. “Ніяких секретів нема”, — каже Тютюнник. — “Я прочитав вашу новелу “Іван Срібний”. Як усе там природно, просто не можна відірватися”, — говорить молодик. — “Слухайте, голубе, я знаю ваш рід, ви ніколи не знали нестатків. Ви ніколи не мерзли серед голого степу в завірюху, коли йдеш на свиноферму. А йдеш туди, бо там твоя тьотя зварить картоплі свиням, то й тобі щось перепаде. І ти йдеш, бо вдома — ні крихти. Ви не зрозумієте цього, бо такого не пережили”. — “Та все ж таки секрети творчості є?” — “Є! — з притиском каже Григір. — Передаю секрет: біль. Повна душа болю“.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/grigir-tyutyunnik-tsikavi-fakti

 Цікаві факти про Лесю Українку

Роки життя — Сб 25 Лютого 1871 р. (Новоград-Волинськ) – Пт 01 Серпня 1913 р. (Похована в Києві на Байковому кладовищі.)

Знак зодіаку — РИБИ

Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач-Квітка.

Народилася вона в заможній та інтелігентній, високосвідченій родині. Її матір всі знали як письменницю-націоналістку Олену Пчілку ( Ольга Петрівна Драгоманова-Косач). Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дядько – Михайло Драгоманов (відомий український діяч).

Цікаві факти про дитинство Лесі Українки

Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. Родині належали 500 гектарів землі, з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.

Лариса була другою дитиною в багатодітній родині. Та ще будучи дитиною дівчинка попросила називати її Лесею.

Всіх 6 дітей Косачі привчали до літературної роботи, старалися навчити різних мов. Мати була дуже суворою, привчала дітей до роботи.

Серед всіх дітей Леся найбільш близька була з братом Михайликом, їх навіть називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її непокірної вдачі. Дітей Косачі навчали вдома за власною програмою і лише українською мовою.

Якби Леся жила в наш час, її б віднесли до дитей індіго. Читати навчилась вона в 4 роки, в 5 – почала писати драматичні твори, а у 9 – написала перший вірш «Надія».

В 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у Лесі Українки діагностували  туберкульоз кісток, їй доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою довгими місяцями. Через хворобу, з однієї руки були видалено частину кісток, що поставило хрест на музичній кар’єрі, хоча вона неймовірно талановито грала на роялі. Грати її вчила спочатку її тітка, яку Леся дуже любила, а згодом перша дружина Миколи Лисенка — Ольга Оконор. Вона не просто грала на фортепіано, вона імпровізувала.

Леся Українка сама вивчила більше 10 мов – європейські і слов’янські мови (французьку, німецьку, італійську, англійську, польську, болгарську, латину, грецьку та ін.).

Уже в 12 років Леся Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах.

Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять.

У 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів» для сестер. Вже в цьому віці вона активно займалася перекладами творів Байрона, Шекспір, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера та ін.

У 26 років в Ялті вона познайомилася з журналістом-білорусом Сергієм Мержинським, який як і вона боровся із туберкульозом. Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими, а тоді були невиліковними. Батьки були проти стосунків дочки з смертельно хворим чоловіком, та Леся поїхала доглядати коханого. Хлопець помер у дівчини на руках. Після його смерті вона довго не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше заміжжя. Її переживання лягли в основу поеми «Одержима».

Лише коли їй було 36 років Леся Українка вийшла заміж за відомого музикознавця-фольклориста Климента Квітку. Для неї це був пізній шлюб, чоловік був молодшим від неї на 9 років, також страждав на сухоти. Та й статків чоловік не мав, тому мати Лесі виступила проти шлюбу, та дівчина зреклася фінансової допомоги сім“ї і вийшла заміж. На той час хвороба Лесі прогресувала, тому Квітка почав продавати усе, що мав: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Вони їздили на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, були на Кавказі, в Криму. Ці подорожі збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Після смерті поетеси Климент вдруге так не одружився, присвятив себе роботі і прожив ще 40 років.

Климент Квітка та Леся Українка

Леся Українка любила природу, обожнювала сама сидити квіти. А вершина її творчості неймовірний твір «Лісова пісню». Цей твір про природу було написано лише за 12 днів!!!

Мало хто знає, що Леся неймовірно малювала. Її називали першою жінкою-мариністкою (малювала море) в нашому образотворчому мистецтві. Нажаль, збереглася лише одна її картина.

Леся Українка товаришувала та листувалися з Ольгою Кобилянською. Є навіть гіпотези про їх стосунки, та їх правдивість сумнівна.

Леся Українка знаходилася під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном – в Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Неймовірним фактом було те, що в останні роки очі поетеси змінили свій колір. Вони з темно–сірих стали насичено–блакитними. Це дуже дивувало всіх її знайомих . Про цей маловідомий факт згадує у листах її мати Олена Пчілка, яка була з дочкою до її останніх хвилин.

Леся Українка внесла в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь».

Площі, вулиці, театри, виші, установи імені Лесі Українки

Іменем Лесі Українки названі бульвар, площа, театр, центральна публічна бібліотека для дорослих в Києві.

Ім’я Лесі Українки носять вулиця, парк, університет і музей археології у Луцьку, а також велика кількість площ, вулиць, театрів, вишів, установ та підприємств в Україні, зокрема Центральна міська бібліотека імені Лесі Українки міста Львова.

Її життя і творчість вивчає Науково-дослідний інститут Лесі Українки.

На її честь названо астероїд 2616 Леся.

У 1971 році за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження Лесі Українки святкувалося в Усьому світі.

Цікаві факти з життя Лесі Українки можна дізнатися прочитавши історії, які з нею відбувалися.

Леся Українка цікаві факти аудіо, відео

Перекази очевидців про Лесю Українку

Леся Українка з матір’ю Оленою Пчілкою. Ялта, 1898 р

Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».

Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.

– Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.

– Граю… на роялі, – тихо відповіла дівчинка.

Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.

Була зразком виняткової мужності 

Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».

«Треба нищити хижаків»

Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка.

Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім, блиснувши очима, скрикнула:

– О, я б сама задавила того вовка враз!

– А ти ж, Лесю, зауважив їй хтось, була завжди проти полювання та й взагалі проти вбивства звірів.

– Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.

Мислила музичними образами

Леся Українка часто мислила музичними образами. «Хмарки пливли і пливли крізь місяці одна за одною ПІЦИКАТО. В саду стояла така співоча тиша, ніби грали ПІАНІСИМО в найніжнішому АДАЖІО». А в одному з листів з Італії вона писала: «Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися КРЕЩЕНДО».

Процес творчості був пов’язаний з музикою Дуже часто, пишучи вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього й починала імпровізацію – музичний супровід для віршів, одночасно стиха виголошуючи їх і граючи на роялі.

Лариса Петрівна не тільки на самоті, але іноді і в тісному колі найближчих приятелів сідала за рояль і, декламуючи вірші, імпровізувала до них акомпанемент.

Так працювала, що в неї підвищувалася температура

З юних років Лесі Українці легко й невимушено давалося віршування, хоч іноді, як сама поетеса писала до своїх рідних та близьких друзів, вона так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж підвищувалася температура, і Леся Українка стомлювалася до того, що лежала нерухомо.

Особливо багато праці доклала Лариса Петрівна на найулюбленішу річ – «Лісову пісню». В одному з листів вона писала, що, коли скінчила цей твір, у неї підвищилася температура до 38 градусів, і вона зовсім знесилилась.

«Замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко»

Одного разу після літературного диспута якийсь пан-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка «витає над нами і не забруднює свої одежі в болоті життя».

Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла новоспеченого захисника «мистецтва для мистецтва» з ніг до голови і тихо сказала:

– А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров’ячко над «болотом». Може, і не замочите своє вбраннячко.

Замовк панок, немов води у рот набрав.

Уміла осаджувати декого однією-двома фразами Якось багата колись поміщиця графиня спитала її:

-Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?

– А ось ви, графиня, всміхнувшись, відповіла Леся Українка, – не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює вас?

Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:

– Ви, значить, малороска? – Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, – пожартувала Лариса Петрівна.

Тепер ви знаєте цікаві факти з життя Лесі Українки, а якщо ви можете доповнити дану статтю, лишайте будь-яку корисну інформацію в коментарях.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-lesyu-ukrayinku

 Іван Карпенко-Карий: цікаві факти

Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Справжнє прізвище Карпенка-Карого — Іван Карпович Тобілевич.

Мати Івана була кріпачкою-покоївкою у панів Золотницьких, аж поки її не покохав прикажчик Карпо Тобілевич і не викупив з кріпацтва. Її дітьми були, окрім Івана, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті.

У школі Іван був найсильнішим і дивував усіх тим, що силу ніколи не показував. Хіба щоб захистити слабшого. Усі це знали й побоювалися його.

Молодий Іван Тобілевич, скінчивши чотирикласну школу в місті Бобринці, заради шматка хліба мусив поступити в 14 років до губернської канцелярії як урядовець. Але справа українського театру не переставала хвилювати серце молодого чиновника. З Бобринця Іван Тобілевич ішов до Єлисаветграда пішки шістдесят верст, щоб побачити видатного англійського трагіка Олдріджа, який грав того вечора в трагедії Шекспіра “Отелло”. Так само не боявся він ні труднощів дороги, ні інших невигод, коли в Єлисаветграді гастролювали столичні російські трупи за участю першорядних артистів.

Кар’єру Іван зробив швидко: став чиновником повітового суду, з окладом для його віку немалим — 14 рублів. Потім служив секретарем міської поліції Херсона, Єлисаветграда.

Служачи секретарем поліції в Єлисаветграді, Карпенка-Карого називали “дивним поліцейським”: він не лаявся по-московськи й зовсім не брав хабарів, приязно ставився до всіх людей, незалежно від стану. Перед його очима проходив ряд арештантів, серед яких було чимало людей, чиї долі занапастило важке життя. Пізніше вони стали героями його п’єс. Коли згодом жандармерія вимагала відсторонити його від служби за неблагонадійність, місцеве начальство не повірило. Позбавляти Івана служби довелося спеціальним наказом Міністерства внутрішніх справ. На місці цього робити не хотіли!

Карпенко-Карий був двічі одружений. Вперше одружився з Надією Тарковською, як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 3 дітей. Через 2 роки після її смерті одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. З Софією мав ще 2 спільних дітей.

Свій хутір назвав на честь дружини – Надія. Він самостіно косив, орав, сіяв. На хуторі він викопав ставок, ловив рибу — й випускав назад.

Все життя драматург товаришував з Марком Кропивницьким. Вони разом були на чиновницькій службі, пізніше разом організували драматичний гурток і створили театр корифеїв. Кропивницький  учив Тобілевича грати на скрипці. Коли у 1883 р. до Єлисаветграда прибула трупа М. Старицького, вони почали активно співпрацювати на сцені: Карпенко-Карий грав у п’єсах Кропивницького, а той – у п’єсах Тобілевича.

Карпенка-Карого називали батьком української комедії. За висловом Івана Франка, його також називають одним із батьків українського театру.

Іван захоплювався творчістю Шевченка.  Іван Тобілевич грав Назара, а його дружина – Софія Тобілевич – Галю в п’єсі  Шевченка “Назар Стодоля“.

У честь великого поета Іван назвав своїх дітей іменами героїв п’єси – Назар і Галя, а другу дочку назвав Ориною – іменем героїні з поеми “Невольник”. Для псевдоніма Іван Тобілевич теж взяв ім’я одного з головних персонажів “Назара Стодолі” – Карого.

1884 Карпенка-Карого заарештували і заслали до Новочеркаська. Без засобів існування Іван був змушений працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню.

Карпенко-Карий сідав писати п’єсу, тільки повністю продумавши її. А коли писав, то не помічав нічого навколо себе.

З 18 п’єс драматурга принаймні 3 досі не сходять з сцени: “Мартин Боруля”, “Хазяїн”, “Сто тисяч”. Головні ролі в них він свого часу грав сам Карпенко-Карий.

15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/karpenko-kariy-tsikavi-fakti-z-zhittya